Вихрівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

25 роки Незалежності Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні 90 – ті Україні 
вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох 
слів пов’язаних з війною, тепер же мирне небо опалене полум’ям війни. Ще рік тому ми не особливо звертали 
увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер вони набули нового реального непідробного святого 
змісту. 
Наразі всім зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – це наші хлопці, 
чоловіки, це мужні воїни, що зі зброєю в руках захищають східний кордон України, це лікарі, які виривають 
поранених в АТО з лап смерті, ставлять їх на ноги, це волонтери, на плечах яких тримається забезпечення нашої 
армії продуктами, обмундируванням, медикаментами та багато чим іншим, вкрай необхідним у щоденній ратній 
роботі солдата. Зрештою, ще всі ті, хто пожертвував хоча би краплиною своїх статків заради України, заради її 
майбутнього. 
Хочеться склонити голову перед молодими хлопцями, які жертвуючи своїм життям йду у не відому даль. 
Звичайно, що про кожного солдати ми не в змозі написати, але про свого односильчанина, ми не можемо не 
згадати. Цього молодого героя звати – Камінський Вадим Станіславович,який народився 02 лютого 1987 року в 
мальовничому селі Вихрівка. У 2012 році закінчив школу, а продовжив своє навчання у Дунаєвецькому ПТУ, де 
здобув професію слюсар-водій. Здавалось життя йде не несучи за собою ніяких виправлень, але день 24 квітня 
все змінило, молодому хлопцю прийшов лист, про те, що він призваний до бойових дій в зоні АТО, де 
перебуває уже 8 місяців. 
І ось через 8 місяців довгоочікувана відпустка, яка розпочалась 6 грудня 2015 року, хоть і виділили лише 2 
тижні, але Вадим з посмішкою на обличчі радіє, що побачив рідних та близьких, за якими дуже сумував. 
Вадим не любить розповідати, як там на Сході, але деякими цікавими подіями,які там відбувалися з задоволення 
розповідає. В зоні АТО Вадим перебуває в Донецькій обл.,м. Макіївка.Вадим потрапив уже в п’яту хвилю 
мобілізації. Він розповідає, що навіть не очікував, що солдат из його частини будуть настільки дружними, які в 
будь-який момент йшли на допомогу. 
Найбільш, запом'ятовується їм там, коли до них прижають волонтери, які забезпечують їх усіх необхідним. А 
особливо, за душу беруть моменти, коли в пересилках вони отримують подарунки або допомогу від дітей. І в 
той момент ти розумієш чого ти тут, і заради кого захищаєш свою Батьківщину. 
З неохотою Вадим говорить про те, що йому доводилось бачити, як гинули його знайомі. Ми усі бажаємо 
терпіння, натхнення та сили йти далі… 
Я ПОВЕРНУСЬ...